Проста поезія моя

Проста поезія моя,

Мов ягоди калини.

У ній злітаю вгору я

І падаю з вершини.

Моя поезія проста,

Немовби ті коралі.

Усе в ній зібране життя

Із бід, плачу і жалю.

Моя поезія проста,

Немов весняні квіти.

А то весела, то сумна,

Близька дорослим й дітям.

Проста поезія моя,

Вона не для еліти.

Тому присвячена вона,

Хто був віками битий.

Вона кипить, вирує все

І жар з душі згрібає.

Палить мерзотне, суєтне

Та зайве спопеляє.

* * *

Звичайна жінка у житті.

Пишу я вірші по-простому,

Щоб зняти камінь із душі,

Щоб жити легше, по-людському.

* * *

Поезія мене зачарувала

Поезія мене зачарувала.

Взялася я миттєво за перо.

Вона мене на творчість надихала -

По тілу розливалося тепло.

Душею щиро я її сприймала,

Напомацки писала я вночі.

А вдень ретельно рими підбирала,

Із-під пера виходили вірші.

Так плідно я над ними працювала,

Свої чуття вкладаючи в рядки,

І так старанно рими я шукала,

Щоб в змісті відчувалися думки.

Шана Кобзареві

Яскраве сонечко на небі,

Дзюрчать веселі ручаї,

Співають славу Кобзареві

Дзвінкі струмочки навесні.

Прийшли всі люди недаремно

У світлі березневі дні -

Віддати шану Кобзареві,

Йому вклонитись до землі.

Розносить славу тую вітер

На площі нашій Вічевій.

Кладуть червоноградці квіти

До ніг людині дорогій.

До України

О Україно! Пташечко мила!

Прошу-розправ ти зранені крила

Та піднімайся упевнено ввись,

Звідти на землю свою подивись.

Бачиш - вона заросла бур'яном...

Треба засіять сердешну зерном.

Дасть Бог підмогу тобі у борні,

Луки розквітнуть, зрадіють гаї...

Дбай повсякчас про благо народу.

Так захистиш здобуту свободу.

Храми збудуй, хай повіє теплом -

Все це воздасться тобі лиш добром.

Крила здійми та голівоньку - вище!

Правда воскресне, кривдоньку знищить.

У піднебессі побідний твій стяг.

Слава, Вкраїно, тобі у віках!

Моє місто

Красиве місто восени,

Сонату творить листопад.

Ним я милуюсь. Ідучи,

М'який вдихаю аромат.

Пройтися містом я люблю,

В майбутнє вірячи стократ.

Плекаю мрію я свою,

Щоб кращим став Червоноград.

Коли піднімешся у гори

Коли піднімешся у гори,

Де голубіють небеса,

Внизу розкриються простори -

Природи чарівна краса.

І там, на обрії широкім,

Кубляться хмари, дмуть вітри,

І невідомість крок за кроком

Манить у дальнії світи.

І чистим тут стає сумління,

Думки летять в небесну вись.

І постає палке горіння

Таким, як я жила колись.

Ті мрії світять, як зірниці,

Палають, як отой рубін,

А серце прагне потрудиться,

Щоб взяти у життя розгін.

Боже благий, Боже милий!

Боже благий, Боже милий!

Світ чому такий зрадливий?

Мучають страшенні гадки -

Всюди безлад, безпорядки.

Не дають думки спокою.

З ними я борюсь в двобої.

Так гіркі мордують мислі,

Мало серденько не трісне.

Сховалось сонце за горою

Сховалось сонце за горою.

На землю впав сивий туман.

Яскравий місяць над рікою

Пливе між зір, мов отаман.

Повзе по небу яснолиций,

Проходячи великий круг,

І променем ласка землицю,

Як милий найщиріший друг.

В обіймах друга спить землиця,

Спокійно дихає у сні.

Отак і людям слід здружиться,

Щоб жити мирно, без війни.

Кропива, кропивочка...

Кропива, кропивочка,

Чому така ти зла?

Під тобою нивочка

Стала мовчазна.

А дзвеніла голосом

Нивка в давнину

І співала колосом

Пісню чарівну.

Люблю це місто

Червоноград - шахтарське місто.

У ньому прожила я недарма.

У школі працювала, звісно,

Рівняючись на працю шахтаря.

У зелень вулиці повиті.

Яскраві квіти прикрашають їх.

Тут люди дуже працьовиті.

Всім серцем прикипіла я до них.

Чудові парки та алеї.

Дерева різновидні в них ростуть,

Красиві храми та музей,

Окрасою для міста вже стають.

Шахтарська праця - слава міста.

Професій інших набувають тут.

Проходжу містом урочисто

І славлю важкий почесний труд.

Катрени

Дожилася Україна

до самого краю -

людей мусить годувати

гречкою з Китаю.

* * *

Ми народилися, щоб жити,

Не можем злими бути ми.

Наше призначення - любити,

Творить добро на цій землі.

* * *

Сиджу саменька у хаті

І думаю думу свою:

«Чому люд має страждати,

За що гине у ріднім краю?»

* * *

Земле моя, Україно!

В твоєму народові я.

Буду любить до загину -

Люди для мене - рідня.

* * *

Надходить старість повільною ходою.

А я сиджу одна, засмучена журбою.

Сиджу і думу думаю свою,

Яку суспільству користь я даю.

* * *

Допоки сонце сяє

На світі мушу жить.

Моє життя сенс має,

І слід ним дорожить.

Стояла я і слухала весну

(За Лесею Українкою)

«Стояла я і слухала весну», -

У вірші Леся так писала,

А я весь час поезію оту

В серденьку все життя тримала.

Та музика її весни лилась,

Бриніла водограєм в серці.

Тим співом аж душа перейнялась,

Й ставала з болями на герці.

Сміятися буду крізь сльози

(За Лесею Українкою)

Сміятися буду крізь сльози

На озлість усім ворогам.

Тяжкі хоч життєві дороги,

Я відсіч противникам дам.

Крізь сльози я буду сміятись,

Хоч прикро мені у житті.

Над собою не дам кепкувати,

Прикусять нехай язики.

Крізь сльози я буду радіти

На зло неприятелям тим

І буду завзято горіти

На заздрість велику усім.

Сховаю я сльози помалу,

На спротив усім пліткарям,

Та чесне ім'я на поталу

Ніколи нікому не дам.

Прагну, мрію...

Пташиною хочу співати

Про сили народу свого.

Свою Україну вітати...

Як прагну я дуже цього!

Рослинкою мрію теж бути

На рідній земельці своїй,

Щоб соки святої відчути

І сильною стать у борні.

Хотіла б я силоньку мати,

Щоб дужою буть у житті,

Увись жайворонком піднятись,

На жаль - це не дано мені.

На крилах високо б злетіла,

Забувши життя те земне.

У світі я - просто людина,

То ж годі і думать про це.

З біллю у серці

Що ж сталося з нашим народом?

Чом сильно він так очерствів?

На це - бо дивитися годі -

Багато розвів бур'янів.

А землі ж родючі, багаті,

То ж рук потребують вони.

Вартують, щоб їх обробляти,

Не дбають про них «хазяї».

Зреклись хліборобської праці.

Не шкода їм рідних ланів,

Не хочуть на них працювати,

Не вчать цьому дочок, синів.

А хліб наш - святеє багатство,

Основа людського життя,

Без нього народи без щастя,

Погане у них майбуття.

Звертаюсь до вас, депутати,

Подбайте про наше село,

На дайте йому помирати,

Розвиньте його, щоб цвіло.

Жалійте матерів своїх

Жалійте матерів своїх.

Від бід оберігайте грізно:

Багато горя є у них -

Шануйте їх, поки не пізно.

Біль матері

Сиротою мати

Стала біля хати,

Сльози витирає,

Сина виглядає.

«Нема мого сина», -

Так заголосила,

Біля тину стала,

Руки заламала.

За синочком плаче,

Просвіту не бачить.

Виплакала очі

Бідна серед ночі.

Дні повзуть довгенько,

Постаріла ненька.

Знов стоїть на мості,

Жде синочка в гості.

Дні біжать, як пума,

А синок не дума

В гості завітати,

Де ридає мати.

Він тепер багатий...

Відцурався хати.

У село не їде,

Бо матінка бідна.

Сум матері

Живе одиноко старенька

В глуші від центральних дорог.

Зміліла хатина хиленька,

Старенький садочок засох.

Поїхали діти, онуки

У місто із свого села.

Болять у старенької руки,

Страждає серденько й душа.

Гнітить її душу самотність,

Крає серце, лама кісточки.

Болячки і людська жорстокість

Терзають - не спиться вночі.

Невістка є, син і онука,

До неї їм діла нема.

Звивається думка - гадюка,

Мордує тривожна, сумна:

«Навіщо на старість та мука -

Свій вік доживає одна?!»

Похилі в матері літа

Похилі в матері літа.

Недобачати стала.

За всіх журилась все життя,

Про дім постійно дбала.

Похилі в матері літа.

Геть сива і безсила.

Та й спритність стала вже не та,

Бо старість підкосила.

Похилі в матері літа,

Дивитись боляче на муки.

І мова в неньки не така.

Спрацьовані вже й руки.

Похилі в матері літа.

Все тіло геть змарніло.

Хода така стала важка:

Хвороба силу з'їла.

Похилі в матері літа.

Змінився навіть голос.

Немічна і така слабка,

То ж гнеться, мов той колос.

Минулим жити більш не хочу

Сьогодні я уже не плачу,

Даремно сліз гірких не ллю,

Благаю Бога про удачу,

За неї Всевишнього молю.

Для сліз і часу я вже не маю.

Та й вистачить гірких страждань,

Бо так в душі переживаю,

Втомилась я, неначе лань.

Минулим жити більш не хочу

І долі дам смертельний бій.

Собі я щастя напророчу,

На зло противності такій.

Якщо окріпнуть мої крила,

Це буде чудо із чудес.

І з'явиться у мене сила,

Злечу на них аж до небес.

До музи

Музо милосердна, де ж ти заблукала?

Жодного рядочка я не записала.

Повернись до мене, дай мені натхнення.

Хай узнають люди поетеси ймення.

Хай летить по світу славонька людини,

Щоб жилося краще їй на Україні.

Щоби мала змогу книги видавати,

А дорослі й діти мали що читати.

Трійця - веселе свято

Я вдихаю запах м'яти,

І любистку, й споришів,

Що гніздяться біля хати,

Несуть радість для душі.

А як пахнуть у хатині -

На віконці й на столі.

Гарне свято маю нині,

Тому й весело мені.

Схвилювалось дуже серце,

Розбігаються думки.

Хоч святкую я невперше,

Та радію залюбки.

Трійця - літнє гарне свято,

Веселиться вся земля

Хоч і клопоту багато,

Зате душу звеселя.

Бабусина сорочка

Гарненька вишиванка на білім полотні

У спадок від бабусі дісталася мені.

Я її у скрині на згадку берегла.

Як сталася нагода, тоді і одягла.

Було це на Великдень, до церкви я ішла,

В бабусиній сорочці, як квіточка цвіла.

Жива б була рідненька, раділа б і вона,

Що звичай України онука зберегла.

Коли не сплю

Коли не сплю, таке буває часто,

Якась болячка в мене заболить,

Віршовані думки приходять вчасно.

Знать - в мене музонька в гостях сидить.

Коли якась біда мене обніме,

Слова я музоньки в рядки складу,

Свою тугу я вмить собі розвію,

В поезії втоплю свою журбу.

Благодать

Люблю той час, як сонце сходить,

Росою вмиється трава,

Як ожива уся природа,

На крилах душу підійма.

Люблю, коли гаї шепочуть,

Чарівні трелі солов'їв,

Чудові голоси дівочі

Та музику густих ланів.

Люблю і гул роїв джмелиних,

Як коники в траві сюрчать.

Дзвінкоголосий спів пташиний -

Для мене все це - благодать.

Душа болить

Душа болить, і я стомилась,

Хоч є в житті чим дорожить,

Хоч віра до людей змінилась,

Продовжую з минулим жить.

Старечий вік мене турбує,

Його турбот не зрахувать.

І хочу дружби я святої -

Так де ж правдивої узять?

Знайду я до людей дорогу.

У це я вірю все - таки.

Шкода, що до мого порогу

Приходить радість не завжди.

Дітей, онуків є багато,

Та щось на згоду не везе:

Самітня почуваюсь в хаті,

Так жаль мені саму себе.

Як пізно стала розуміти,

Нутром відчула вже давно -

На старість стану я піїтом,

Та щастя мов і не було.

Духовність

Життя земне таке коротке -

Відкиньмо зайву суєту:

Ісус спасає серце кожне

І правду вказує святу.

Ісус з'явився з неба,

Приніс промінчик ласки,

Зустріть його нам треба,

Прийнять його причастя.

Спасибі Богу за дари

Спасибі Богу за дари,

Що маєм спокій на землі,

За хліб святий, що на столі,

Що взуті й не голодні ми.

Негоже долю нам корить.

Хрест свій нести нам Бог велить.

Його несімо до кінця

Во ім'я Сина і Отця.

Довіру до Тебе я маю, Ісусе!

Довіру до Тебе я маю, Ісусе!

По правді жить хочу. Тобі я клянуся.

Писати щось хочу - слова заховались.

Живої душі лише струни зостались.

Зболіло все тіло, халеп так багато.

Кістки так стискають, неначе лещата.

Спокуту щоб дав мені, Бога благала,

Бо дуже багато гріхів назбирала.

* * *

На коліна припадаю,

так щиро молюся.

За гріхи мене прости,

Господи Ісусе!

Благання

Почуй мене, Ісусе!

Почуй мене, Святий!

До тебе я молюся,

Теплом своїм зігрій.

Пошли мені Ти ласку,

Гріхи мої прости.

Я, схаменувшись вчасно,

Свій хрест буду нести.

Молитимусь я, милий,

Мій Боже дорогий,

За щастя України,

За бідний нарід свій.

Почуй мене, Пастирю,

Неспокій відверни,

Подай людям надію.

І сил додай в борні.

Роздуми

Куди веде мене дорога,

Що загубилася в гріхах?

В душі моїй така тривога...

І як знайти правдивий шлях?

Ти мене прости!

Боже, розкрий страждань моїх суть.

Досі не знаю, як всі їх збагнуть.

З'являться хай у віщому сні,

Щоб подолати провини свої.

Тяжко із ними на світі цім жить.

Як доживати? Як світ цей любить?

Треба позбутися їх у житті.

Боже миленький, мене ти прости!

Коли зіб'юся я з дороги

Коли зіб'юся я з дороги

І попаду в чужинський край,

Звернусь до Тебе, милий Боже:

Мене одну не залишай!

Коли спокуса спантеличить,

Мені тоді на захист стань.

Вона мені зовсім не личить,

Мене Ти, Боже, не карай.

Якщо згрішу я десь в дорозі,

Зіб'юся з вірної путі,

Візьми мене за руку, Боже,

Веди надалі у житті.

Ангел - Охоронець

Ангел - Охоронець є в кожного із нас.

В житті остерігає від горя повсякчас.

Невидимо приходить до кожної душі,

Постійно захищає людей він у житті.

Кого застане горе, того він захистить.

Подумай лиш про нього - на крилах прилетить.

Подасть він допомогу, врятує від біди.

То ж будьмо йому вдячні, любім його завжди.

Добрий пастир

Ти добрий Пастир наш - авжеж.

Шлях торую я до Тебе.

Борониш нас і бережеш,

Стежачи за нами з неба.

Тому Тобі поклони б'ю

За те, щоб дав мені Ти сили.

Тебе сердечно я молю:

«Господи, прости й помилуй»!

Коли страждаю і не сплю,

Тоді і світ мені немилий.

Накажи мене. Все стерплю.

Тільки прости й помилуй.

Як грішну Ти простиш мене,

Слізьми Твої ноги умию.

Я дякую Тобі за все:

За прощення і силу.

Дай, Боже!

Дай, Боже, сил мені багато,

Щоби життя було, як свято,

Щоб я могла йому радіти,

Онуків, правнуків глядіти.

Дай, Боже, вік спокійно жити,

Щоби діток могла учити.

Вони, як тії ангелята,

Усе про Тебе мусять знати.

Дай, Боже, гріх свій замолити,

Лишень не дай душі згубити,

Зверни увагу на прохання -

А вдячність буде не остання.

Спокус багато

Спокус багато у житті -

Страшна для всіх отрута.

Не вирватись з лабет її,

Як хтось у них заплутавсь.

Облудність - гріха тяга:

Хто спротиву не має,

Того затягне та біда,

Він щастя не зазнає.

Підступність теж не є добро:

Хто намір приховає,

Того Всевишній всеодно

За ті гріхи скарає.

Від долі не втечу ніяк

Від долі не втечу ніяк,

Сховаю від людей всі болі.

Затисну серце у кулак

І вирвуся від них на волю.

Перед людьми я не сплакну

Сльозою кривдоньки гіркої,

В молитві голову схилю,

І відсахнуться злії болі.

Прости, Ісусе наш святий,

За той хвилинний час розпуки.

Раз дав мені Ти хрест такий,

Нестиму я його крізь муки.

Затисну серце у кулак

І по житті отак піду я,

Відпір болячкам дам хоч так,

Щоб стати у пригоді людям.

Як постука нічка темна

Як постука нічка темна

Та дванадцята проб'є,

Новий рік прийде недремно,

Всіх порадує й мене.

То ж усі часу не гайте -

В свято це на Василя,

Всі бажання замовляйте,

Бог завжди всі їх сповня.

Порада дочці, подрузі... всім

Коли думки натягнуті, мов струни,

Гудуть так глухо, як дроти,

Коли тобі на серці дуже сумно,

Підтримки в Бога попроси.

Коли заплуталась, шляху не знаєш,

Коли серденько так щемить,

З молитвою звернись до Бога й взнаєш,

Як прийде він в сутужну мить.

Коли спітка якась невдача,

Коли була вже не одна,

До всіх подій ти будь терпляча,

Як в Бога істина свята.

Коли йому довіришся одному,

Терпляче хрест будеш нести,

Плече підставить у страшному,

Ти більш не зіб'єшся з путі.

Як страждають бідні люди...

Як страждають бідні люди, Господи Ісусе!

Боже, в горі поможи їм. Я за них молюся,

Боляче спостерігати ті страшенні муки.

Дай терпіння, силу волі у цей час розпуки.

Дружня порада

Як не хочеш бідувати,

Йди на поле працювати

Та дарма часу не гай,

Будь, як хлопчик Помагай.

Запрягай коня у плуга,

В допомогу бери друга,

Гайда в поле до роботи,

Набирайсь в труді охоти.

Коли зореш цілу ниву,

Загромадь її красиво.

Та засій зерном ту латку,

Врожаю чекай - достатку.

Вродить жито і пшениця,

Буде добра паляниця.

З голоду ти не помреш

І щасливо заживеш.

Катрен

Щоб була ясна дорога,

Ти звернись тоді до Бога.

Він пораду дасть хорошу

І в біді тобі поможе.

Чудо із чудес

Милі друзі! В час розпуки

Беріть Біблію у руки,

Вірш за віршем прочитайте,

В них порад собі шукайте.

Книга ця є чудо-диво,

Жить навчить всіх справедливо

Ще й любити так, як треба -

Це вже стежечка до неба.

Будь правдивим, милий друже,

До страждань не будь байдужим.

Вчіть святе письмо, вивчайте,

Людям всі гріхи прощайте.

Друзів слід шукать по вірі,

Як надійних, так і щирих.

Так не втратиться надія,

І здійсниться ваша мрія.

Я знову Біблію читаю

Я знову Біблію читаю,

Події всі переглядаю,

А їм нема кінця і краю.

Яка ж глибока в ній криниця.

Тече жива з глибин водиця.

І я все заново сприймаю.

Поволі п'ю свіженьку воду.

Хвалу за все воздам я Богу,

Бо Він на добре надихає,

На путь святую наставляє.

Мирянам

Живіть на білому світі,

Забувши гнів і зневагу.

Хоча надії розбиті,

Не панікуйте відразу.

Радійте любощам, ласці.

Не всяк їх має у світі.

Те зло, приховане в масці,

Хай зникне, щезне навіки.

А милість радо сприймайте,

Як Бог в житті обдарує.

Образи людям прощайте -

І Бог простить, поцінує.

Йому пошану віддайте.

І ставши вже на коліна,

Молітесь, Бога благайте,

Щоб вас він завжди підтримав.

Рік півня

Всіх цікавить більш за все,

Що рік півня принесе.

Плани в нього ось такі:

Жить в здоров'ї і з грішми.

Півник - справедливий птах,

Не лукавий, щирий у ділах...

Головне для нього - рух

І міцний бійцівський дух.

Він за правду є борець,

Справжній вольовий боєць.

Так не терпить зброї - зла,

Тьму у герці подала.

Гожий він такий газда

У біді всім помога -

Працьовитим трударям.

Він є приклад усім нам.

Щирим буде хто з людьми,

В щасті житиме завжди.

Не вагаючись й на мить,

Швидко вдача прилетить.

Рада всім його проста -

Мирно жити всім без зла.

За чесноти отакі

Проживете все в добрі.

Лірика кохання

Непривітно і так одиноко,

Де кохання палкого - дарма.

Там розлука так ранить глибоко,

Що і жити бажання нема.

Я дуже так тебе люблю

Як хочеться, щоб ти мене обняв

Своїми дужими руками.

І гаряче мене поцілував,

Припавши до моїх устами.

Не знаю, чи діждуся я того,

Що ще хоч раз ти поцілуєш.

З тобою ми розсталися давно.

Ти, певно, іншу вже милуєш.

Всім серцем я тебе люблю і жду,

Що з'явишся мені ти знову.

Як тьохне соловейко у гаю,

Прийдеш до мене на розмову.

Про тебе мрію я кожненьку мить.

Як хочу я тебе зустріти.

А серце мліє і щемить,

Не маю сил той біль терпіти.

У розпачі звертаюсь до небес,

Благаю Господа з розпуки,

Щоб дав стерпіть важкий мій хрест

І ношу взяв в блаженні руки.

Катрен

Вітер колише трави зелені.

До горобини ясен схиливсь.

І шаленів в любові до неї,

У безнадії часто журивсь.

Ліричне

Ллється музика з віконця,

Лине в небо, в височінь.

Звідтіля сміється сонце,

Лиш від хмарки лине тінь.

Це ж пісень слова чудові

Долітають нам здаля,

А мелодії казкові

Нашу душу веселять.

Струни там бринять гітари,

І виспівує гармонь,

Весело танцюють пари,

А в серцях пала вогонь.

Зустрітися хочу я знову

Весна в чарівних акварелях,

Сузір'я - немов золоті.

А я загубилась в тунелях,

І винен у цьому лиш ти.

Зневага твоя обпікала,

Хоч був ти потрібен мені,

Та я все життя сумувала

Без тебе всі ночі і дні.

Зустрітися хочу я знову,

Побачить тебе ще хоч раз,

Продовжити милу розмову,

Вернути той радісний час.

Погадаю на ромашці

На ромашці погадаю,

Чи милий мій прийде.

Зірву пелюсточки і взнаю,

Чи любить він мене.

Приспів:

Ромашки, ромашки,

Білі пелюстки,

За те, що вас зривала,

Пробачте ви мені.

На ромашці погадала -

І радість на душі:

Пелюсточка сказала,

Що прийде восени.

Приспів.

Гадала літо ціленьке,

Все справдилось в житті,

Признався в кохані милий

Й засватав восени

Приспів.

Допомогла ромашечка

З'єднать наші серця,

На рушничок ми стали

З коханим до вінця.

Приспів.

Спасибі, чарівна квіточко,

Що правду нагадала.

Якби не ти, гадалочко,

Без милого б пропала.

Приспів.

Відгукнися, моя половинко!

Відгукнися, моя половинко,

На той поклик моєї душі.

Потребую твоєї підтримки,

Бо самотня страждаю в глуші.

Відгукнися, моя половинко!

Та прийди, обніми, пригорни.

Без твоєї загину підтримки,

Як колосся на зжатім лані.

Тебе я більше не чекаю

Про тебе мрію у безсонні

У темні ночі цього літа.

А на моєму підвіконні

Засмучені дрімають квіти.

Чому сумують квіти милі?

Я ж їх ретельно доглядала!

Розлучення моє із милим,

Мабуть, сердешні, відчували.

Без сну надії не втрачала,

Що прийде милий і коханий.

Обіймів так його бажала,

Не знала - це було востаннє.

Минув вже час, і все забулось.

Тебе я більше не чекаю.

Лиш у душі перевернулось,

Мов тьохнув соловей у гаї.

В обіймах літечка

Біліє під росами стрічка,

То гречка цвіте край села.

А я, молоденька Марічка,

Щасливою дуже була.

Закохана влітку ходила,

Легенько вітрець обвівав.

Серденько скакало і мліло,

Як милий мене цілував.

Відчуття доброти

Схилившись до тебе на дуже плече,

В обіймах відчула я ласку.

Поважний наш Буг спокійненько тече,

В чарівну попала я казку.

Малесенький коник стрибає в траві,

Й вечірня заграва - чарівна.

Легенький вітерець повіва по землі,

І я у тій казці - царівна.

Однолюб

Тяжко на світі однолюбом буть.

Першу кохану не можу забуть.

В світі багато красивих дівчат,

Та ні одну з них не можу кохать.

Ниє серденько і дуже щемить -

Перед очима кохана стоїть.

Роз'ятрена рана

Стою біля тину одна серед ночі,

Милуюся небом, ясними зірками.

Та чую, до мене хтось ніжно шепоче:

«Дозволь поцілунок, кохана».

Вдивляюся в сутінь - нікого не видно.

Та хто ж то звернувся до мене ласкаво?

В думках промайнула задавнена кривда.

У серці озвалась роз'ятрена рана.

Сирітська доля

У полі широкім висока тополя -

Сирітка нещасна на тому роздоллі.

Обвіяна вітром, дощами умита,

Розкраяне серце, душа вже убита.

Я теж одинока на білому світі,

Розлучена милим. Нема сил терпіти.

Я сильно любила - чекала дарма,

Тому залишилась на світі одна.

Гіркий полин

Хоч одна завжди над нами просинь,

В незнаний світ ти ринулась сторчма.

Мені сльотаву залишила осінь,

Тому душа моя така сумна.

Шляхи давно вже наші розійшлися.

З тобою стали ми такі чужі.

Мені всі кажуть: «Мужнім будь! Кріпися!».

Полин гіркий у мене на душі.

На городі айстри білі

(пісня)

На городі айстри білі

У той час уже цвіли,

Як на лавочці сиділи

Вдвох з тобою, милий мій.

Нам світили з неба зорі,

Ясен місяць угорі,

Наче варта у дозорі,

Нам кохання берегли.

Ясно так вони світили.

Гучно бились в нас серця.

Ми щиренько гомоніли,

Цілувались без кінця.

Думали повік так буде.

Не чекали ми біди.

Розлучили «добрі» люди.

Ми розстались назавжди.

Білі айстри на городі

Відцвіли ще восени.

І хоча була нагода,

Не зустрілись більше ми.

Літ багато вже промчало,

Білі айстри знов цвіли.

Враз те літечко згадалось,

Як кохались з милим ми.

Серце дуже защеміло,

Стрепенулася душа.

Згадка біллю обернулась

І минуле воскреша.

На городі айстри білі

Знов посохли вже давно.

Та кохання з моїм милим

Навік лишилось всеодно.

Природа

Іду лугами літом,

Купаюсь в морі трав,

Милуюсь дивним світом,

Що Бог подарував.

Люблю

Люблю я і ліси, і луки.

Люблю дітей, люблю онуків.

Люблю людей і всіх пташок.

Люблю тварин і мурашок.

Люблю я працю, сонце й квіти.

Люблю усе живе на світі.

Травень душу розтривожив

У ясненький день погожий

Травень душу розтривожив.

І летить вже над землею

Гарна пісенька травнева.

Люблю я горобину

Люблю я горобину -

це миле деревце.

Вона милує око

весною, як цвіте.

Тримає на долоні

свій жовто-білий цвіт.

Сміється на осонні

уже багато літ.

І ще вона пишніша

в красивому вбранні,

Як кольором червоним

засяє восени.

У Карпатах

Побувала я в Карпатах, в далекому краю.

Така гарна тут природа, кращої не знаю.

Як раненько піднімешся, поглянеш на гори -

Туман в горах клубочиться, повзе швидко в доли.

Зійшло сонце, зійшло ясне, гори освітило,

Гірські луки, ліси темні воно звеселило.

Засіяли гір вершини й гірські полонини.

Дуже гарно у Карпатах ось такої днини.

Лелека

Прилетів лелека із теплого краю

В рідну сторононьку до зелен-розмаю.

Вимостив гніздечко, діток вже годує.

Цілий день у праці, часу не марнує.

Виростуть за літо його лелечата,

Їжу будуть добувати і добре літати.

Як настане осінь, прийдуть чорно-білі

До гурту лелечого й полетять у вирій.

Восени

Дерева вже скинули шати,

І голі-голіські стоять.

Так мусять всю зиму страждати,

В зажурі ту весноньку ждать.

Ранок над Бугом

Сонце променем у Бузі виграває,

Розсипа навколо сотні промінців,

А роса холодна трави обмиває,

У повітрі лине вже пташиний спів.

Сильні сплески риб розходяться кругами.

І зникають швидко між очерети.

До води вербички хиляться гілками,

Їх полощуть в ранній купелі ріки.

Тиха нічка

Сіло сонечко за гори,

І заснуло все село.

Потемніли усі доли,

Як воно зовсім зайшло.

Вийшов місяць погуляти

На торований ним шлях.

Стали зіроньки сіяти,

Спалах світла в їх очах.

Нічка темна наступила.

Все затихло навкруги.

Так в природі стало мило,

Навіть стихли солов'ї.

Вечір

Пахнуть п'янливо розквітлі бузки.

В місячнім сяйві в'ються стежки.

Відбивається блиском ріка.

Десь заховалась у річці журба.

Зіроньки сяють у небі ясні.

Все спочиває в чарівному сні.

Луки дрімають, ниви й гаї.

Тишу порушують лиш солов'ї.

Бабине літо

Бабине літо до нас вже прийшло.

Вдаль павутиння неначе пливло.

Сонечко гріло так, як улітку,

Тільки раніше ішло до спочинку.

Все зеленіло, красиво було.

Серце раділо - так гріло тепло.

Деякий час природа буяла,

Згодом навколо в'янути стала.

Хмари надбігли, сонце сховали,

Трави поникли, квіти зів'яли.

Зміни зненацька стали в природі -

Літо минуло. Осінь надходить.

Літечко

Коло літечка жовтіє,

Ген над обрієм зійшло

І по небу швидко плине,

Всім даруючи тепло.

Все навколо зеленіє,

І буяє, і цвіте.

Сонечко ласкаво гріє.

Значить - літечко на те.

Минає літо

Відшуміло, віддзвеніло,

щедро літо відцвіло.

Змовкли грози,

а із ними відлетіло і тепло.

І природа вже згортає

дароносні килими,

До наступних днів ховає

від напасниці-зими.

Листя сохне, опадає,

під ногами шурхотить,

Вітерець повітрям грає,

не стихає ні на мить.

Небо хмурить свої брови,

над землею нависа.

Все пожовкло і зів'яло,

зникла літечка краса.

Ніч

Місяць плавно пливе над рікою,

Мов її вартівник берегів.

Виграють, пливучи видноколом,

Аромати духмяних лугів.

Мерехтять дрібні зорі у небі,

Між собою розмови ведуть.

Місяць лине весь час попереду.

І живому освітлює путь.

Не журись, берізко!

Не журись, берізко,

не сумуй дарма,

Що опало листя,

що прийшла зима.

Я до тебе, люба,

ще не раз прийду,

Перебудем зиму

ту холодну, злу.

Обніму, серденько,

стан холодний твій,

Буде вдвох тепліше,

ніж тобі самій.

Гарна ти, берізко,

в білому сніжку,

Час зими відійде,

вдягнешся в листву.

Має осінь всі права

Дуже нам усім шкода -

Зникла літечка хода.

Від тривожних в серці дум

Залишився в очах сум.

Бо сьогодні уночі

Літечко здало ключі.

Осінь вахту прийняла,

Зміни інші принесла.

Прохолода ось іде.

Холодніше все стає.

Та й роси уже нема,

То ж поникла і трава.

Хмура осінь до нас йде.

Все сильніше вітер дме.

І частішають дощі,

Оголяються кущі.

Клени голенькі стоять,

Лиш берізки шелестять.

Літечка тепер нема -

Має осінь всі права.

Йде осінь

Розгулявся вітер, куряву здійма.

Йде на землю осінь, ніжна, чарівна.

Сипле чари-фарби з свого рукава,

Все навколо вбрала в золоте вбрання.

Осінь - чарівна краса

Осінь - мальована книжка,

Мила, чарівна краса.

Кличе до лісу доріжка,

Прагне розкрить чудеса.

Небо напнулось дугою.

Струнко всі сосни стоять,

Щось гомонять між собою

Та верховіттям шумлять.

Ліс - зачарована казка -

Далі мене все манить.

Він ніби просить: «Будь ласка!

Смачні грибочки зберіть!».

Бачу під дубом крислатим -

Чорноголовців сім'я.

Далі їх дуже багато,

Аж здивувалася я.

Кошик наповнила швидко,

Рада додому ішла,

Чисте вдихала повітря,

Осені вдячна була.

Сніжинка

Вже летить сніжинка,

Кличе за собою.

Стане, мов сльозинка,

На моїй долоні.

Підніму долоню

Високо до неба -

Хай летить додому,

Жити їй там треба.

Звідси по погоді

Хай впаде росою,

Зачарує людство

Гарною красою.

Пізній роздум

Примчала на вогнисто жовтому коні багряна осінь. З блакитного неба сміється сонечко яскраве. Лиш де-не-де зеленіє ще травичка. Дерева стоять в позолоті. Поміж кущів грає вітер-пустун.

Облюбував він беззахисний листочок, що самітньо тримався на гілочці, і давай жартувати з ним. Все його коротке життя вітер-пустун то піднімав у гору, обнімаючи і цілуючи, то опускав до низу. Та цього разу, збавляючись ним, ненароком відірвав його від гілочки клена.

Повільно кружляючи, листочок подорожував за вітром у зеленому просторі. Перед ним відкрилась красива панорама осені-новий світ. У нього з'явилися зовсім нові відчуття. Він був щасливий. Не шкодував, що відірвався від гілочки дерева. Захопившись подорожжю, всім баченим, досі незвіданим, забув про

те, що вітер його несе. Гордий був, думаючи,що сам лежить без сторонньої допомоги.

Та ось несподівано вітер затих. І листочок, швидко кружляючи в повітрі, опускається вниз і потрапляє в болото.

Лежить мокрий, брудний, нікому непотрібний. Від жалю він гірко заплакав, шкодуючи, що відірвався від гілочки життя.

23-30 грудня 1998 року

На Новий рік

   Оце Новий рік! Без снігу. Ні, не такі були в нас часи, в часи мого дитинства. І життя тоді було інше, і зими-натуральні-красивими, сніжними, морозними. Не те, що тепер.

   Закриваю очі, думкою повертаюсь в роки. Затишна хатина-мазанка. Такі в нас будували. Хоч з хворосту та глини, та зате теплі. Лісу в нас поблизу не було. Натуральної ялинки не ставили. Хоч як хотілося! А брали вишневе деревце - молоднячок. Ставили під святим кутком, де були ікони, на них рушники, вишиті кольоровими нитками. Перед іконами лампадка. Отож і вбирали «ялинку». Прикрашали ягодами калини та різними прикрасами, зроблені своїми руками. З паперу вирізали тваринок: зайчиків, лисичок, песиків, котиків, зірочки, сніжинки-витинанки. З паперу робили ланцюжки-папір різали на тоненькі смужки, їх склеювали кільцями. Був кольоровий папір. А як не було, то розмальовували соком буряка, моркви і зеленої цибулі чи ягодами калини, бо й фарби не було. Якщо були фарби, то вже розкіш.

   Випікали з тіста бублики та печиво різне. Теж чіпляли на деревце. А от моя мама випікала пташок. Візьме кусочок тіста, розкачаем його у валик руками, а тоді скручує його у вісімку. З одного кінця робить голівку з носиком, другий кінець хвостик наплескає його на пластинку, а ножем зробить кілька довгеньких надрізок, чисто хвостик. З боків теж ножем зробить три надрізи-крильця і випікає. А потім до них з паперу зробить крильця і хвостик запхає у пташку і підвісить на ниточці. Робили іграшки з яєчної шкаралупи. Розмальовували, підв'язували на ниточці і на ялинку.

До свят готувались дуже ретельно чисто прибирали в кімнаті, вішали випрані рушники і готували різні страви, як завжди, мама пекла пиріжки з капустою, горохом і квасолею чи картоплею. Якже вони нам смакували. Ми були щасливі це - незабутня пора. Я часто згадую ті часи. І солодко, і щемно. Згадка повертає мене в дитинство-хочеться бути дитиною.

2010 рік

Скарга старого ліфта

   У дев'ятиповерховому будинку скреготав старий-престарий ліфт. Ви б нічого, та дуже його скривдили, нагадали в ньому. Йому від того болячи стало. І він так скреготнув зубами, що дехто аж підскочив у ньому.

  Люди входили і виходили з нього на своїх поверхах і не звертали уваги на його повсякденне скреготіння. А він чимраз дужче сердився: «Це ж тільки подумати він робить їм добро - піднімає на поверхи, шкодуючи їх ніг, здоров'я, звозить вниз, скорочуючи їм час, бо ж пішки по східцях довго, і не кожен може йти». Жалів людей, а сам, ображений, скреготав: «Це ж подумати - мало, що його стінки розписані всякими гидливими написами, ще й папірці валяються». Так цього мало. Ось уже й калюжа на моїй підлозі з неприємними запахами.

   Знаю, що чемна і культурна людина це не зробила. Мабуть це робота п'янички наркомана. А їх же розвелося, мамо моя рідна! І нема в них ні сорому, ніякої культури. Самі собі здоров'я нищать та й іншим дошкуляють. А мені вже так далеким, що сил не маю більше зносити таку наругу. Тож і скрегочу від злості сам собі бо нема кому пожалітись. А, може, комусь і надоїсть моя скарга-скрегіт, він звернеться до тих, хто безсоромно, не по-божому веде себе, а ті одумаються, стануть чемними, культурними. Як я того хочу! Як я того хочу! Люди добрі, змилуйтесь! Наверніться до культури! Я дуже вас прошу!

2009 рік

Гумореска

«Правдива історія»

За радянської доби на фермі Христя працювала,

То пригода отака в житті її стала.

Це було у літню пору, як трохи стемніло,

Вкрала Христя ґрисуміх й кинула за спину.

І чкурнула з ферми нишком з ношею своєю.

Оглянулась-бачить-суне бобик вслід за нею.

Тьохнуло серденько в Христі, забило тривогу:

«Мабуть із контори це» - й кинулась у ноги.

Попри цвинтар бігла Христя швиденько до лісу

Не добігла і на цвинтар завернула зотим мішком ґрису.

Куди дітися Христині, нема де сховатись.

Угляділа свіжу могилу й не стала вагатись.

Між вінки вона залізла та й дуже швиденько.

Бачить-і машина туди суне. Ненько ж моя, ненько!

Стисла Христя й оніміла, ні пари із рота,

«Що за люди?» -вона дума-Що будуть робити?

Бачить-вийшов чоловік із той машини.

За ним жіночка слідом тягне дві торбини.

Посідали на траві, обрус розіслали.

Вийняли горілку з торбів, хліб, ковбасу і сало.

Налили собі горілки, собі випивають,

Беруть сало, ковбасу з хлібом заїдають.

Відлягло на серці в Христі-так собі гадала

«Не замною вони гнались, а у своїх справах».

Посмілішала вона-в шлунку засмоктало

Вирішала в тих людей попросити шмат хліба і сала.

«Дайте і мені, люди добрі, шмат хліба, ковбаси

Не відмовте ви мені, коли ваша ласка».

Як почули оті двоє голос із могили,

То задрали драпана й чкурнули щосили.

Так із цвинтару в страху вони утікали

Що забули про машину, ковбасу і сало

Христуня підживившись, узяла міщину

Повагом пішла додолу, минувши машину

Отакто, люди милі. Трапляються дива

Сталась така пригода у Христі з Корчена.

Це Батьківщина моя

Де луки дуже барвисті,

Сонце палке, яскрависте,

Родюча багата земля -

Це рідна Вітчизна моя.

Де квітне у лузі калина,

Де щебет дзвенить солов'я,

Це розквіта Україна,-

Батьківщина мила моя.

Де мальва цвіте під вікном,

Вишні облились молоком, -

Це все моя люба земля,

На якій народилася я.

Обшарська Марія

Чарівні слова

Є на світі чарівні слова.

Чемна людина їх завжди ужива.

Це слово " спасибі '' і " дякую '' теж.

Радість відчують, як їх уживеш.

А слово " пробачте '' чи " вибач мені '',

Людям приносить щасливії дні.

Ще й " будь ласка '' чи " будьте ласкаві ''-

Скажіть людям, татові, мамі.

Як почують, засяють в них лиця,

І вогник в очах їх заіскриться.

Кажучи " на добраніч '' охоче,

Ви бажаєте всім доброї ночі.

Людина тоді, закриваючи очі,

Бачить сни прості та пророчі.

Пам'ятайте ці чарівні слова.

Раз їх уживають - мова жива.

Обшарська Марія

Сіла Клава за обід

Сіла Клава за обід,

Загляда на стіл і кіт.

Поклав лапочки на стіл,

Облизав він ротик свій.

Оченята заблищали:

Ковбасу уздрів і сало.

Обшарська Марія

День чудовий

Народивсь на небосхилі

День чудовий, такий милий.

В подарунок дав нам щастя -

Сонечко на небі ясне.

Приніс ранок на долоні

І тепла для нас доволі.

Будем ванночки приймати

Біля маминої хати.

Обшарська Марія

Літо

Коло сонечка жовтіє,

Ген на обрії зійшло

І по небу швидко плине,

Всім даруючи тепло.

Все навколо зеленіє

І буяє, і цвіте.

Сонечко так гарно гріє.

Значить літечко на те.

Обшарська Марія

Пес і курка

Песик з куркою дружив,

Нестись в буду її пустив.

В ній змостив гніздечко,

Щоб несла вона яєчка.

Курка вдячною була

І яєчка там несла.

Яєчка песик смакував,

Курочку оберігав.

Обшарська Марія

Ніч

Плавно місяць пливе над рікою,

Мовби вартівник її берегів.

Яскраво виграють видноколом

Сонні покої духмяних лугів.

Мерехтять зорі у небі

Й між собою розмови ведуть.

Місяць лине весь час попереду,

Всьому живому освітлює путь.

Обшарська Марія

Загадки

Має слів дуже багато,

Вчить їх вірно вимовляти.

Не говорить сам мовчить:

Його голос чомусь зник,

Прикусив він свій язик.

Відгадайте. Що це?

( Словник )

На городі восени

Розляглися товстуни,

На сонці гріють боки

Жовті лежибоки.

Нема не вікон ні дверей,

Хоч багато там людей.

Смачна з ними каша -

Предків їда наша.

Хто вони ці товстуни?

Це звичайно - гарбузи

,,,

Розляглися на лані

Полосатенькі пани

Та засмагають щоки

І зелененькі боки.

Як дозріють ці пани,

Смачні дуже всі вони.

Угадайте, хто вони?

( Це смачненькі кавуни ).

Цікавий песик

Маю песика малого

Та цікавого такого:

Цілий день він не вгаває,

У дворі м'яча ганяє.

Досхочу із ним пограє,

В свою буду залізає,

Кладе мордочку на лапки,

Бо він дуже хоче спатки.

Не пропав мій труд даремно,

Бо мій песик - учень чемний:

Навчивсь сумочку носити,

По м'ячеві носом бити,

Його в гору підкидати,

По дворі за ним ганяти.

Розуміє він усе

І, що скажеш, принесе.

Я його читати вчила,

Він така мордашка мила,

Все прочитане читає,

Тільки сам не розмовляє.

Цілу книжку прочитав,

А сказав лиш слово " Гав! ''.

Обшарська Марія

Вишию я рушничок

З розмаїтих ниточок.

Це ж бо краю мого цвіт,

Ним прославлю увесь рід.

Обшарська Марія

Дві лисички

Як зустрілись біля річки

Дві малесенькі лисички.

Що були вже різномасні,

То сварились дуже класно:

- Ти не гарна, бо руда!

- А ти сіра і брудна!

- Тебе з двору пес прогнав

І добряче покусав!

- Тобі півничок хоробрий

Подзьобав обидві ноги!

- Тобі ріжками цапки,

Продірявили боки!

- А тобі чорненький кіт

Обідрав і шию й бік!

Довго б ще вони сварились,

Та індики вмить з'явились.

Вони так загелготали,

Що лисички повтікали,

Як зіткнулись вони знов,

Повернулись до розмов.

Їм розмови не вдалися,

Знову сварки почалися:

- Ти не гарна, бо руда!

- А ти сіра і брудна!

- Тебе з двору пес прогнав!

І добряче покусав!

- Тобі півничок хоробрий

Подзьобав обидві ноги!

- Тобі ріжками цапки!

Продірявили боки!

- А тобі чорненький кіт

Обідрав і шию й бік!

Тут з'явились гусаки

І взяли їх за шкірки.

Припинивши їхню сварку,

Відвезли до зоопарку.

Так сварились лиски без кінця

Ось і вийшла повторочка оця.

Обшарська Марія

Дуже хочеться звірятам

Хист свій людям показати:

То ж взялись мерщій до діла,

Враз робота закипіла.

Півник вистрочив манишку

Коничок зв'язав панчішки.